30 років незалежна Україна шукає проривну економічну модель, на жаль, поки що без особливого успіху. «Класична економічна теорія не пояснює чинників довгострокового зростання. Ще менше вона дає нам змогу зрозуміти, чому деякі країни ростуть швидше, ніж інші, і чому одні країни наближаються до рівня ВВП на душу населення розвиненого світу, а інші залишаються далеко позаду або зупинились по дорозі. Тому й теоретичні, і емпіричні причини мотивували пошук кардинально нової парадигми»[1].
На думку нобелівського лауреата з економіки Едмунда Фелпса, «мабуть, найбільш вражаючою (у цьому пошуку) була книга Шумпетера (Теорія економічного розвитку) 1911 р., що вийшла за межі класичного погляду на розвиток країни просто як формування її капіталу – інвестицій та заощаджень – (і сфокусувалась натомість) на інноваціях та підприємництві»[2].
Цю книгу «пророк інновацій»[3] написав саме в українському (на той час ще й австро-угорському) місті Чернівці. «Економічне зростання й технологічні зміни супроводжуються тим, що великий економіст Йозеф Шумпетер (дещо пізніше в Гарварді) називав творчим руйнуванням”[4] – процес, «за якого постійно з’являються нові інновації й роблять існуючі технології застарілими, нові фірми постійно приходять, щоб конкурувати з існуючими, а нові робочі місця та види діяльності виникають і замінюють існуючі робочі місця та види діяльності. Творче руйнування є рушійною силою капіталізму, що забезпечує його постійне оновлення та відтворення, але водночас породжує ризики та потрясіння, якими необхідно управляти та регулювати»[5].
Через півстоліття, там же в Гарварді, Майкл Портер напише: «Конкурентоспроможність нації залежить від здатності її галузей здійснювати інновації та вдосконалюватись. Компанії (у свою чергу) досягають конкурентних переваг через інноваційні дії. Вони підходять до інновацій у найширшому сенсі, включаючи як нові технології, так і нові процеси»[6]. Економісти встановили, що «капітал і праця становлять приблизно 15% зростання. Продуктивність або те, що зараз називають технологією, інноваціями або технічними інноваціями, становить решту 85%»[7].
Нинішні мислителі № 1 у світі[8], наші вчителі й друзі Кім і Моборн систематизували процес неруйнівного творення[9] інновації цінності – Блакитний Океан – як для приватного сектору, так і для публічного, у шість шляхів реконструкції меж ринку, наголошуючи при цьому, що їхній «реконструкційний підхід до стратегії будується на теорії ендогенного зростання. Ця теорія бере свій початок від спостережень Йозефа Шумпетера, що інновація може виникнути всередині системи й головним джерелом її є творчий підприємець»[10].
Проблема, що Україна часто шукає точки зростання не там – у порятунку безнадійних підприємств, галузей і економічних парадигм. У той час як успішна проривна економічна модель насправді ховається від все ще хижацького ока держави у мегауспішних українських мобільних застосунках інтернет магазинів і онлайн-банкінгу, численних відділеннях нової експрес-пошти, в офісі (часто – домашньому) ФОПа-програміста, у дизайнерських студіях і дослідницьких центрах, у ревіталізованих цехах й у нових промислових парках, у авторських винарнях і крафтових пивоварнях, у новій сфері послуг, у приватних готелях і ресторанах з характером, милим сервісом й оригінальною їжею – те, що нобелівський лауреат з економіки Едмунд Фелпс називає місцями «постійного збудження», (у протилежність теорії «постійної стаґнації»[11]), вимріяними і втіленими героїчними, безстрашними й незламними підприємцями, роль яких в економічній теорії вперше відзначив Шумпетер.
«Шумпетер (1911-1912) описує підприємця як такого, хто має мрію та бажання заснувати приватне королівство і зазвичай, хоча і не обов’язково, також і династію; має волю до перемоги та імпульс боротись, довести себе кращим за інших і досягти успіху не заради плодів успіху, а заради самого успіху. Іншими словами, фінансовий результат має похідне значення, і цінується переважно як показник успіху та як симптом перемоги[12]. Більше того, за словами Шумпетера, «підприємці люблять будувати речі, виконувати справи або просто проявляти свою енергію та винахідливість; вони люблять шукати труднощі й змінюватися, щоб змінитися»[13].
Багато було написано про те, як Захід став процвітаючим, і, загалом, як бідні країни можуть стати процвітаючими. У фундаментальній праці «Теорія економічного розвитку» (1934, переклад з оригіналу німецькою 1911 р.) Йозеф Шумпетер допомагає нам чітко побачити роль інновацій та підприємця в економічному розвитку… «Інвестуючи в інновації, що створюють ринок, інвестори та підприємці підсвідомо беруть участь у розбудові нації. Ці інновації створюють життєздатний ринок, який обслуговує колишніх неспоживачів (а як правило, це – більшість людей у бідній економіці), таким чином створюючи робочі місця та прибуток, який може фінансувати інші важливі елементи розвиненого суспільства, які втягуються інноваціями у хороше доброчесне коло, задля того, щоб таке суспільство досягло успіху»[14].
Творче Руйнування як національна ідеологія видається нам серединним, непростим, але ефективним шляхом, що уникає крайнощів державного чи корпоративістського комунітаризму з одного боку, та радикального лібертаріанства – з іншого. Непростим тому, що «страх творчого руйнування часто є в основі опозиції інклюзивним економічним і політичним інститутам. Зростання, відтак, рухається вперед, тільки якщо воно не блокується економічними лузерами, які бачать, що їхні економічні привілеї будуть втрачені, і політичними лузерами, які бояться, що їхня політична влада буде розмитою. Конфлікт щодо обмежених ресурсів, доходу й влади перетворюється на конфлікт щодо правил гри. Хто переможе в цьому конфлікті, матиме фундаментальні наслідки для економічної траєкторії країни. Якщо перемагають групи, що протистоять зростанню, вони можуть успішно заблокувати економічний розвиток і економіка стагнуватиме»[15].
Відтак, задля стимулювання творчого руйнування «держава й місцеве самоврядування має ролі: 1) інвестора в інновації; 2) захисника прав власності; 3а) оберега конкуренції й вільного доступу до ринку для нових інноваторів та 3б) страховика працівників від потенційно негативних наслідків втрати роботи»[16], гарантуючи їм тимчасову соціальну допомогу й можливості перенавчання.
«Які б шумпетеріанські інновації не відбувалися у високоінноваційних країнах, більшість цих нововведень є внутрішніми: вони випливають із потужної ориґінальності та творчості серед великої кількості людей, які працюють у національній економіці. У цьому розумінні нація може володіти динамізмом – «апетитом» і спроможністю, бажанням і здібностями – необхідними для створення інновацій та готовністю як суспільство прийняти їх впровадження в економіку. Звичайно, така нація може зіткнутися з перешкодами – зовнішніми, такі як війни чи клімат, і внутрішніми, такі як зарегульованість та бюрократія. Однак загалом, чим більше нація володіє таким динамізмом, тим схильнішою вона буде намагатись творити інновації та досягати в них успіху»[17].
Едмунд Фелпс доводить, що джерелом стрімкого зростання в 19 і 20 століттях стали «модерні цінності, такі як бажання творити, шукати та давати відповідь викликам. Ці цінності підживлювали низовий динамізм, необхідний для широких внутрішніх інновацій. Більшість інновацій не були спровоковані кількома ізольованими візіонерами, такими як Генрі Форд та Стів Джобс; скоріше, цей процес штовхали мільйони людей, наділених свободою продумувати, розробляти та продавати незліченну кількість нових продуктів та процесів, а також удосконалювати існуючі. Масовий розквіт – поєднання матеріального добробуту та «доброго життя» у більш широкому сенсі – був створений цією масовою інновацією»[18].
Фелпс з командою «вивчили показники цінностей[19] та різні індикатори інновацій у багатьох країнах. Кількв цінностей, такі як довіра, готовність проявляти ініціативу, бажання досягти успіху на роботі, навчання дітей бути незалежними та позитивне ставлення до конкуренції позитивно впливають на сукупну змінну, що стимулює інновації. Крім того, (статистично) важливою є економічна свобода»[20].
Саме на цих цінностях ми творимо Шумпетерівську Школу Інновацій як динамічний, блакитно-океанний, центрально-європейський простір, з корінням у Чернівцях і Києві, що ініціюватиме, досліджуватиме, надихатиме й пропагуватиме креативне, інноваційне «постійне збудження».
Ми підтримуватимемо тих, хто штовхає процес Творчого Руйнування вперед у боротьбі з тими, хто його блокує.
Програмами управлінського й організаційного розвитку ми допомагатимемо підприємцям і їхнім командам виходити на нові орбіти через інновації продуктів і процесів. Задля створення сприятливого середовища для цього, ми працюватимемо з містами, національними й регіональними організаціями.
Ми об’єднуватимемо шумпетеріанців і проривоціонерів по всій країні в єдину мережу й поєднаємо її з шумпетеріанцями світу задля розвитку науки й практики Творчого Руйнування й Неруйнівного Творення для національного, регіонального та глобального процвітання.
Павло ШЕРЕМЕТА
Голова Ради
Шумпетерівської школи інновацій
[1] Aghion,Philippe; Antonin,Céline; Bunel,Simon. The Power of Creative Destruction (p. 4) Harvard University Press. 2021.
[2] Phelps, Edmund S.; Bojilov, Raicho; Hoon, Hian Teck; Zoega, Gylfi. Dynamism (p. 1). Harvard University Press. 2020.
[3] McCraw Thomas, Prophet of Innovation. Joseph Schumpeter and Creative Destruction. Harvard University Press,2010.
[4] Acemoğlu, Daron; Robinson, James, Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty. Crown Business. 2013.
[5] Aghion,Philippe; Antonin,Céline; Bunel,Simon. The Power of Creative Destruction (p. 1) Harvard University Press. 2021.
[6] Porter, Michael, The Competitive Advantage of Nations, Harvard Business Review (March–April 1990).
[7] Abramovitz Moses, “Resource and Output Trends in the United States Since 1870,” National Bureau of Economic Research (1956), http://www.nber.org/chapters/c5650.pdf. via Christensen, Clayton M.; Ojomo, Efosa; Dillon, Karen. The Prosperity Paradox (p. 39). Harper Business. 2019.
[8] https://thinkers50.com/awards/awards-2019/
[9] Kim W. Chan; Mauborgne, Renée, Nondisruptive Creation: Rethinking Innovation and Growth, MIT Sloan Management Review, 2018.
[10] Kim, Chan; Mauborgne, Renée, Blue Ocean Strategy. Expanded Edition (p.244), Harvard Business School Press, 2015.
[11] http://larrysummers.com/category/secular-stagnation/
[12] Joseph Schumpeter, Theorie der Wirtschaftlichen Entwicklung (Vienna: Duncker and Humblot, 1911 / 12) via Phelps, Edmund S.; Bojilov, Raicho; Hoon, Hian Teck; Zoega, Gylfi. Dynamism (p. 219). Harvard University Press. 2020.
[13] Phelps, Edmund; Bojilov, Raicho; Hoon, Hian Teck; Zoega, Gylfi. Dynamism (p. 109). Harvard University Press. 2020.
[14] Christensen, Clayton M.; Ojomo, Efosa; Dillon, Karen. The Prosperity Paradox (p. 36). Harper Business. 2019.
[15] Acemoğlu, Daron; Robinson, James, Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty (p. 86). Crown Business. 2013.
[16] Aghion,Philippe;Antonin,Céline;Bunel,Simon. The Power of Creative Destruction (p.15) Harvard University Press. 2021.
[17] Phelps, Edmund; Bojilov, Raicho; Hoon, Hian Teck; Zoega, Gylfi. Dynamism (p. 5). Harvard University Press. 2020.
[18] Phelps, Edmund, Mass Flourishing: How Grassroots Innovation Created Jobs, Challenge, and Change, Princeton University Press, 2013.
[19] https://www.worldvaluessurvey.org/wvs.jsp
[20] Phelps, Edmund; Bojilov, Raicho; Hoon, Hian Teck; Zoega, Gylfi. Dynamism (p. 119). Harvard University Press, 2020.